Без заголовка

Червоний метелик загна́ний в куток
реагує на кожен спалах світла.
Потривожений і спровокований,
притискається до тріщин
у стінах.

Роздряпані стіни як знак,
як нагадування про незакінченну битву.
Непродуману і програшну,
немов недовершена рима.

Темна кімната, відсутність освітлення,
боротьба рядків і метеликів.
Перемога червоних барв.

Так мене ще ніхто не цілував.

Комментариев: 0

Кохають не за щось, а просто так, тому що лише одна з’ява її змушує трепетати прискорено твоє серце, голос — наймиліша серцю мелодія

Комментариев: 0

Шляхетних жінок не існує.

Найрідкісніше в жінці — шляхетність. І саме шляхетність якось пов'язана з умінням, здатністю, даром рухатися.
Шляхетна жінка пахне акварельним папером. Це вам підтвердить кожен палітурник.
Шляхетна жінка носить біографію на обличчі.
Шляхетна жінка курить біломор.
Шляхетна жінка — ас пневмозабивки, рудий спаніель, мобільна черниця.
Шлях шляхетної жінки — це шлях. Ім'я її — ім'я. Голос її — закон.
Шляхетних жінок не існує.

Комментариев: 0

...

інтоксикація найсвіжішими новинами
і війна як п'яний сусід поверхом вище
в панорамі вікна – краєвид із шинами
в панорамі майбутнього – вітер тривогою свище

тільки я думаю це – атлантидла в олімпіаді
і мені бачиться нова суша і нова твердь і нові далі

і мені чується добрий джаз і може й твіст а може й фламенко
бо зелені чоловічки в житті вимирають від зеленки

і взагалі зелень – це гарно у всіх розуміннях
от тільки б змінити новини
і п'яних сусідів

Комментариев: 0

Безнадія!

безнадія захоплива як ейфорія –
світ завмер і помер
ну а ти ще живий
безнадія не просить не жде і не мріє
навіть вітер не віє
хоч вовком завий
безнадія чудесно позбавлена дії
рівновага стихій
рівнодення вночі
все статичне в тобі як сама безнадія
і від вічності
вже не потрібні ключі
безнадія – не розпач
не сум
не скорбота
і надійна вона
і тверда як кора
і спокійна – бо їй невідома робота
і плекання марнот
і пожадлива гра
безнадія стерильна а отже – пречиста
і ікона для неї – як чорний квадрат
ми у шлюбі інцестному й неурочистому
ніби смерть і сестра
ніби голка і брат
я – обранець її і боржник і фанатик
бо вона не покине і не промине
і я вдячний за те що вона так затято
без надії любити навчила мене

Комментариев: 0

Небо...

Якщо Небу ти не потрібен,
ще не факт, що не зможеш літати –
є для цього всілякі крила
і літальні є апарати.
Вихід також знайдеться завжди,
на крайняк може бути й летальним..
та зазвичай він – нелегальний,
бо на Небі немає правди.

Та немає на Небі й кривди –
взагалі ніфіга немає,
тож давай вже, вилазь з парадигми,
поспіваєм собі, політаєм.
Якщо Небу ти не потрібна,
ти потрібна землі і водам,
ти синоптик, ти робиш погоду,
ти на срібло сонця подібна.

Небеса нам таки без потреби –
ми ж тобою всесильні, мила.
Ми змайструємо власне небо
і засвітимо власні світила,
власні крила розгорнем, як книгу –
ми ж з тобою всевладні, люба.
Бачиш світло в кінці YouTube'а?
Чуєш хрускіт небесної криги?

Комментариев: 0

Іздрик...

найголовніше – не в голові
найголовніше – десь під ногами
всі одкровення і тайни земні –
все це було ще в шкільній програмі
всі парадокси усіх парадигм
всі криптограми усіх технологій
весь білий шум цей і весь чорний дим –
це лиш обманні маневри бога

найголовніше – ось придивись
найголовніше – візьми доторкнися
вийми із ніші іржавий спис
і зі щитом разом викинь в криницю

витягни скалку око розплющ
вухо відкрий обійми присутніх
найголовніше – невидимий ключ
найголовніше – слова нечутні

майже без сенсу цілком не нові
їх видихають а не говорять
найголовніше – не в голові
але десь близько
десь майже поруч

Комментариев: 0

Ти не мусиш мене розуміти

ти не мусиш мене розуміти
я не мушу тебе сприймати
надто різні у нас магніти
надто різні координати

паралельність реалій гостра 
нереальність любові люта
і усе крім одного непросто –
ми з тобою звичайні люди

теплокровні смертні істоти
і нащадки якогось ноя
і не мушу я знати хто ти
і не мусиш ти знати хто я

в нас взаємний нестримний спротив
в нас взаємний і дикий подив
та єднає найлегший дотик
і ріднить найніжніший подих
ірреальність втрачає силу
і реальність лиш там де ми
розгортаємо наші крила
залишаючись просто людьми

Комментариев: 0

Присвята родинам українських військових

Чуєш, ти чекай мене! 

Чуєш…
Ти чекай мене,
Над усе чекай,
Коли смуток огорне,
Жовтий дощ стіка…

І в спекотну каламуть,
В заметіль, у сніг
Коли інших вже не ждуть
Вже й забувши їх…

І коли листів нема
Із далечини
Інші вже не ждуть дарма,
Стомлені вони…

Повернуся, тільки жди
І не зич добра.
Тим, хто каже «Далі йди»,
Вже забуть пора…

Хай повірять мати й син,
Що нема мене.
Друзі втішаться отим
«Було й промине»…

Сядуть в коло при вогні
І ковтнуть вина
На помин душі. Та ні,
Ти чекай одна.

Ти чеканням повернеш
Із смертельних лав.
«Поталанило. Еге ж!» -
Скаже, хто не ждав.

Не дано збагнути їм
В літо вогняне,
Як чеканням ти своїм
Вберегла мене.

Як вцілів я, вижив як
Знаємо без слів.
Просто ти чекала так,

Як ніхто не вмів.

Комментариев: 0
Я в клубах
ART Пользователь клуба
P i e c e s Пользователь клуба
© Любовь. Пользователь клуба
Любители книг Пользователь клуба
Lie to me Пользователь клуба
Гороскоп Пользователь клуба
все 14 Мои друзья