Чуєш, ти чекай мене! 

Чуєш…
Ти чекай мене,
Над усе чекай,
Коли смуток огорне,
Жовтий дощ стіка…

І в спекотну каламуть,
В заметіль, у сніг
Коли інших вже не ждуть
Вже й забувши їх…

І коли листів нема
Із далечини
Інші вже не ждуть дарма,
Стомлені вони…

Повернуся, тільки жди
І не зич добра.
Тим, хто каже «Далі йди»,
Вже забуть пора…

Хай повірять мати й син,
Що нема мене.
Друзі втішаться отим
«Було й промине»…

Сядуть в коло при вогні
І ковтнуть вина
На помин душі. Та ні,
Ти чекай одна.

Ти чеканням повернеш
Із смертельних лав.
«Поталанило. Еге ж!» -
Скаже, хто не ждав.

Не дано збагнути їм
В літо вогняне,
Як чеканням ти своїм
Вберегла мене.

Як вцілів я, вижив як
Знаємо без слів.
Просто ти чекала так,

Як ніхто не вмів.